Юрій Макаров: "Бути досвідченим журналістом і не стати циніком - практично неможливо".

17 квітня, в Інституті філології (який я закінчила:), а по-народному, Жовтому корпусі КНУ ім. Тараса Шевченка відбулася лекція Юрія Макарова в рамках профорієнтаційного проекту Про Life. Проект націлений на допомогу студентам гуманітарних спеціальностей. Це 3-місячний курс майстер-класів, тренінгів та історій успіху від відомих людей: спікери, які руйнують стереотипи про меншовартісність освіти філолога, біснес-тренери з дієвими порадами, загалом люди з різних сфер діяльності, які вийшли з гуманітарних наук.

Для тих, хто не знає, Юрій Макаров - дуже відома людина в медійних колах, його можна по праву назвати ветераном медійної сфери в Україні. Юрій отримав освіту на філологічному факультеті (сьогодні наш Інститут філології) за спеціальністю "Романо-германська філологія" років 35 тому назад. Це журналіст, письменник і телеведучий, обличчя якого ви не раз зустрічали на першому в Україні комерційному телеканалі 1+1, і напевно чули його відмінну дикцію. Він також кінодокументаліст, член Телевізійної академії України «Золота Ера», двічі лауреат премії «Телетріумф».

Юрій Макаров прийшов до студентів, аби розповісти про свій шлях в журналістиці, через які труднощі довелося пройти, яких це вартувало зусиль, а найголовніше, - те, що цікавить сучасну молоду людину, - чи прибуткова ця справа, журналістика.

"Я не вірю в журналістську освіту. На загал люди, які вчились лише на журналіста, об'єктивно програвали тим людям, які ще щось вчили, читали і чули".

"Коли я починав, я повинен був писати про трактори. Я розумів, що людина, яка читатиме замітку про якийсь там трактор, така сама далека від цього трактора, як і я. Я був профаном. І в цьому сенсі профан має перевагу, бо він знає, чого він НЕ знає. А тому він розуміє, як розжувати і подати цю замітку в їстивному вигляді для читача. Але в спрощенні є і свої небезпеки. Досить легко спуститись до низького рівня".

"Навички передаються в полі. Коли ти працюєш з кимось досвідченим, хто прихильний до тебе. Рік-два за таких обставин - і ти почуватимеш себе більш-менш впевнено в цій сфері".

"Бути досвідченим журналістом і не стати циніком - практично неможливо. В цьому є невідворотна спокуса. Якщо ви досить тривало спілкуєтесь з журналюгою, який справляє враження конченого циніка, згодом ви розумієте, що насправді десь глибоко у нього ще залишилась система найвищих людських цінностей".

"Якщо ти не заряджений певним духом месійності - не варто ставати журналістом. Я вас розчарую, але загалом журналіст багато не заробляє. Є значно прибутковіші сфери. Значно менш витратні в плані енергії, розумової та емоційної. Згодом, коли ти вдосталь набавишся адреналіном від цієї штуки, ти задумаєшся - а навіщо воно тобі?. "Не ставайте священиком - якщо є можливість не стати священиком". Якщо цього "месійного" імпульсу нема - краще обрати собі комфортніше заняття. Тому що єдиною перевагою журналістики є усвідомлення того, що ти теоретично можеш на щось впливати".


"Імпульс месіанства - теж небезпечна й спокуслива штука, після якої важко не поїхати мізками. Важко втримати себе в межах нормальності. Це стосується і політиків. З усіх моїх знайомих, хто потрапив до парламенту, лише троє людей залишились нормальними, зберігши свою психіку, (як позитивний приклад виділяє Олеся Донія - приміт.авт.). Ти помічаєш, що в багатьох навіть фізіономіка обличчя змінюється. Людина починає почуватися Богом, або ж маленьким підручним богом, месією. Також люди в цій професії дуже швидко вигорають. Якоюсь мірою це диктується ринком. Ті журналісти, які починали в 90-х, до наших днів з їх числа дійшли одиниці: Мостова, Рахманінов, Портніков. Хтось пішов в політику, хтось в тіньову політику, наприклад, спічрайтером, як Піховшек".

Про кар'єру на телебаченні: "У нас немає такої звички до облич, як на Заході, особливо в США. Так, звісно, коли у нас це все починалось (має на увазі комерційне телебачення - приміт. авт.), кожен, хто потрапляв на екран, автоматично ставав народним героєм. Але часи змінились. Практично ніхто протягом тривалого часу не може зберегти рівень довіри до своєї персони. Алла Мазур чи Людмила Добровольська, люди, які в кадрі більше 15 років, - це винятки".



Стосовно нових медіа: "Поява нових медіа - це незворотний процес. Проте це не означає, що звичка читати літерочки, причому у великих кількостях, не передасться майбутнім поколінням. Yahoo влаштовувало дослідження відвідуваності сайтів залежно від довжини текстів, опублікованих на цих ресурсах. І парадокс: що довші тексти (мало не до 10 000 знаків, далі - знову спад), тим більша відвідуваність. Так, короткі форми дисциплінують, дресирують думку. Коротка форма ефектніша. Але якщо ти не йдеш лише за цим "кайфом ефекту", а за якісною інформацією, ти хочеш отримати фактаж, аргументи, роздуми, висновки, зрештою - оригінальні ідеї".

Про перехід друкованих ЗМІ в мережу: "Сьогодні друковані ЗМІ переносять вагу з однієї ноги на іншу - в онлайн. Можливості значно більші. Хочеш написати 5 тис знаків - пиши! 14 тис - давай! Газета чи журнал не мають такої опції. Проте, як і у всьому іншому - тут важливе почуття міри".



Про Україну: "Ми повинні розуміти, що Україна - це провінція. Ми не можемо назвати Київ світовою столицею. Ну не можемо! Не так багато є столиць: Лондон, Париж, Рим, Нью-Йорк, Москва... Столиці - це метрополії великих імперій. Наприклад, Варшава - вона ніколи не буде світовою столицею. Внаслідок того, що вона свого часу не акумулювала таку кількість мізків і ресурсів, як той же Лондон чи Париж. Наприклад, Амстердам. Крутезне місто! Але воно не претендує бути Лондоном. Воно шукає свій модус". 

Про роботу за кордоном: "Конкуренція шалена. Ви повинні розуміти, що в час пік, як не крути, на дорозі 6 смуг - а це означає, що хтось протиснеться, а хтось чекатиме своєї черги".



Про доцільність іронії, сарказму і стьобу в текстах: "Для того щоб писати як Дмітрій Биков, або Андрєй Колєснік чи Лесь Подерв'янський, або той же Максим Соколов (колись працював у "Комерсанті"), для цього треба бути особистістю. Стьоб - це той ресурс, який дуже швидко вичерпується. Одиниці можуть жартувати так, щоб це виглядало природно. Таких людей небагато, і їм це вдається, тому що вони так мислять, так спілкуються, вони думають парадоксами. Журналістів завжди вчать: відокремлювати факти від думок, утримуватися від власних оцінок там, де це можливо, не перевантажувати текст своїм безцінним "Я". Як окремий різновид журналістики існує публіцистика (на Заході - це opinion journalism, або ж колумністика). Ось там - будь ласка! Але не можна, аби все видання складалося лише з колонок! Звісно, якщо ти робиш репортаж про якусь гостросюжетну подію, і ти хочеш передати певні специфічні відтінки ситуації - весь арсенал до твоїх послуг, але почуття міри перш за все. Якщо людина зловживає хохмами, вона стає вразливою. Немає нічого ганебнішого за невдалий, несприйнятий публікою жарт. Якщо ти не Биков, і не Подерв'янський - то краще тримати себе в руках. Дешевше буде!".



P.S. Дякую Юлінці Марушевській, організатору проекту Про Life і моїй подрузі, за запрошення! Було приємно знову побувати в стінах Жовтого. В атмосфері думання!

P.P.S. Рефрижератор "Кока-Кола" в кадрі не спроста - це буфєт, як не як:))